Засади державної політики захисту об’єктів критичної інфраструктури в авіаційній галузі

Анотація

У статті здійснено ґрунтовний аналіз засад державної політики захисту об’єктів критичної інфраструктури в авіаційній галузі України з урахуванням викликів сучасного безпекового середовища, спричиненого збройною агресією рф та трансформаціями глобального простору. Визначено особливості системи загроз для об’єктів авіаційної інфраструктури, зокрема комплексну природу ризиків, які виходять далеко за межі авіаційної безпеки, охоплюючи гібридні, терористичні, кібер- та воєнні загрози. Обґрунтовано важливість об'єктів авіаційного транспорту як елементів критичної інфраструктури держави, що відіграють визначальну роль не лише в забезпеченні мобільності, а й у реалізації оборонних, гуманітарних та соціально-економічних функцій. Розглянуто вплив міжгалузевих і транснаціональних залежностей критичної інфраструктури, включаючи інформаційну взаємозалежність, на формування політики її захисту.

Особливу увагу приділено кіберскладовій безпеки, зокрема викликам, пов’язаним із захистом автоматизованих систем управління, телекомунікаційних мереж та хмарних середовищ, що активно використовуються в авіаційній сфері. Визначено ключові принципи державної політики у сфері захисту ІТ-компонентів критичної інфраструктури, зокрема нормативну визначеність, міжсекторальну інтеграцію, персональну відповідальність операторів, дозвільний характер діяльності, а також пріоритет недопущення технологічної залежності від ворожих держав.

На підставі вивчення міжнародного досвіду, насамперед практик ЄС та НАТО, підкреслено необхідність упровадження проактивного підходу до формування державної політики, яка ґрунтується на системності, інтеграції функціонального розподілу повноважень між компетентними органами та ефективному державно-приватному партнерстві. Запропоновано розглядати взаємодію держави та приватного сектору як фундамент для забезпечення сталої безпеки аеропортів, де питання довіри, цінності, реалістичних очікувань і постійного діалогу між сторонами виходять на перший план. Висвітлено європейські підходи до інституціоналізації партнерств, їх нормативного забезпечення, обміну інформацією та формування спільних стратегій реагування на інциденти.

Окремо охарактеризовано нормативну основу реалізації політики авіаційної безпеки в Україні на прикладі Програми авіаційної безпеки Міжнародного аеропорту «Бориспіль», із виокремленням ролі Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ у системі реагування на акти незаконного втручання. Зроблено висновок про необхідність системного переосмислення принципів управління захистом об'єктів критичної інфраструктури авіаційної галузі в умовах війни, посилення ролі національних інституцій, розробки єдиної стратегії взаємодії суб’єктів у цій сфері та адаптації законодавства до сучасних викликів.