СТРАТЕГІЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД ОХОРОНИ ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИЦТВ НАЦІОНАЛЬНОЮ ГВАРДІЄЮ УКРАЇНИ

Анотація

 У статті розглянуто проблему охорони дипломатичних представництв в Україні в умовах воєнного стану, зокрема визначено сучасні загрози їхній безпеці та проаналізовано рівень нормативно-правового забезпечення діяльності Національної гвардії України (НГУ) у цій сфері. З’ясовано, що міжнародно-правовий фундамент охорони дипустанов закладено у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, яка вимагає від держави перебування вживати всіх належних заходів для їх захисту. Охарактеризовано положення чинного законодавства України, зокрема Закону «Про Національну гвардію України», яким на НГУ покладено функції щодо забезпечення охорони дипломатичних установ. Доведено, що в умовах воєнного стану окремі правові норми, які регулюють використання спеціальних засобів, є неузгодженими з оперативними потребами забезпечення безпеки, а також містять обмеження, що ускладнюють реагування у разі реальної загрози.

Запропоновано комплексну стратегію вдосконалення організаційно-правових засад охорони, яка включає: оновлення нормативної бази, формалізацію міжвідомчої взаємодії, створення мобільних підрозділів швидкого реагування, посилення кіберзахисту та інформаційної стабільності. Акцентовано увагу на необхідності впровадження стандартів інформаційної гігієни серед військовослужбовців, покращення технічного оснащення охоронних підрозділів та розгортання систем відеоспостереження з елементами штучного інтелекту. Обґрунтовано доцільність створення ситуаційних центрів при МВС або РНБО з метою оперативного реагування на загрози, а також впровадження системи регулярних навчань для підвищення готовності сил охорони до кризових сценаріїв.

Сформовано висновки про необхідність системної модернізації нормативного забезпечення охорони дипломатичних об’єктів, а також адаптації національної моделі до загрозо-орієнтованого підходу, що базується на принципах ризик-менеджменту та міжвідомчої координації. У контексті досвіду країн НАТО доведено доцільність поєднання воєнно-цивільних ресурсів для ефективного захисту дипломатичних установ, з урахуванням зростаючої ролі кібербезпеки та інформаційної протидії у забезпеченні національної безпеки України.