Взаємодія філософії та методології науки: роль емпіричного і теоретичного пізнання у процесі здобування студентами вищої освіти

Анотація

Анотація. У статті досліджено шляхи взаємодії філософії, методології і науки. Підкреслено, що така комунікація набуває особливої актуальності на сучасному етапі інтелектуальної історії людства. Наголошено, що філософія очистилася від примусової ідеологічної функції, що стимулювало її евристичний і методологічний потенціали. Це дало їй, як найзагальнішій формі самопізнання культури і цивілізації, не лише виробляти загальні світоглядні принципи, а й здійснювати раціональне осмислення основ будь-якого свідомого ставлення до дійсності (пізнавального, ціннісного, етичного й естетичного). Доведено, що філософська рефлексія здійснюється на двох рівнях: на рівні визначення змісту знання в різних формах культури, мови і науки (філософія науки); на рівні актів і процесів мислення, виявлення логічних основ та методів утворення категорійного апарату (методологія науки). Акумульовано увагу на основних методах філософської рефлексії, якими виступають критично-аналітичний підхід, порівняння, визначення, експлікація (виявлення прихованих основ, передумов і цінностей, що є особливо важливими для окремих наукових дисциплін, рефлексивна діяльність яких часто має стихійно-інтуїтивний характер чи спирається на спеціальні методи); Зазначено, що можливості окремих дисциплін і наукового дослідження взагалі розширюються на основі використання результатів філософської теоретичної діяльності (аналіз граничних основ, принципів, орієнтація на критично-рефлексивний підхід до змісту знання, до форм духовного життя та універсалій культури). Здатність філософії створювати нові поняття і категорії, наділяє її специфічною прогностичною функцією, завдяки чому філософія готує для спеціальних наук попередню програму формування їх майбутнього понятійного апарату і напрямків наукового пошуку. Доведено, що методологія науки, як форма самосвідомості, вивчає співвідношення знання і діяльності, структури й організації, способів отримання та обґрунтування знань, а її особливості ґрунтується на загальнофілософських принципах і законах, історично виникла і розвивається на основі гносеології та епістемології, постійно поглиблює свої зв’язки з історією і соціологією науки, соціальною психологією і культурологією, із семантикою та семіотикою, з філософськими вченнями про мову. Наголошено на основні функції методології науки, якими є вивчення передумов і умов пізнавальної діяльності, забезпечення усвідомленого вибору напрямків наукового пошуку тощо. Моніторинг прогресу і зворотний зв'язок. У сучасному освітньому просторі об’єми і потоки інформації є надзвичайно масштабними, які наповняють як онлайн, так і офлайн-індивідуальні та інші форми навчання. Під час освітнього процесу студенти значний проміжок часу приділяють для самостійної роботи. Опрацьовуючи зі студентами практичні заняття, викладач не тільки співпрацює з молодими людьми, але й відстежує навички, вміння, якість знань у здобувачів вищої освіти. Він також і відмічає сильні й професійні сторони їхньої діяльності, чітко та своєчасно констатує помилки і недоопрацювання студентів, якими методами вони користуються засвоюючи програмний матеріал, і на якому рівні в цілому відбувається процес пізнання. Саме така форма роботи сприяє об’єктивному оцінюванню, регулює зворотний зв'язок, своєчасну підказку, пораду у виборі наукових підходів у своїй світній роботі, розвиваючи та поєднуючи емпіричне і теоретичне мислення. Такий вид практичної діяльності дозволяє не лише відстежувати досягнення студентів у засвоєні знань, але й коригувати навчальний процес. У разі необхідності, налаштувати молодь на науковий стиль роботи в навчанні, допомогти їм засвоїти основні методи та підходи наукової роботи, що буде необхідним для продовження навчання в магістратурі, аспірантурі.