Визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави: дисбаланс правових можливостей протидії корупції

Анотація

Стаття присвячена актуальній проблемі визнання необґрунтованих активів та стягнення їх в дохід держави («цивільній конфіскації») в аспекті справедливості юридичної процедури. Відмічається, що в питанні імплементації механізмів криміналізації незаконного збагачення та «цивільної конфіскації» Україна обрала комплексний підхід, поєднавши кримінально- і цивільно-правові антикорупційні інструменти. Зважаючи на легітимну мету антикорупційної державної політики таке поєднання – ознака всебічності, що має підсилити антикорупційну стратегію держави. З іншого боку, такий антикорупційний симбіоз приніс у правову систему більше невизначеності, ніж ефективності. Наголошується, що однією з наріжних в інституті «цивільної конфіскації» є проблема стандарту доказування, яка навіть у Європі, де зазначений інститут широко поширений, не залишається поза увагою. Автори звертаються до однієї з публікацій Інституту Макса Планка, де наголошено, що питання про те, чи може стандарт доказування для некримінальної конфіскації бути нижчим, ніж для конфіскації на основі кримінального покарання, є не тільки найважливішим теоретичним питанням для моделей Non-Conviction-Based Confiscation , але й найважливішим практичним питанням в контексті презумпції невинуватості та захисту права власності. Авторами підкреслюється, що інститут доказування за свою тривалу історію набув фундаментального характеру для науки, практики і правової системи, оскільки необхідний для встановлення та пізнання фактів об’єктивної дійсності, істини. Її установлення гарантують засадничі принципи і презумпції права: верховенства, невинуватості, змагальності, диспозитивності, рівності. Закономірно, що одним із аргументів Конституційного Суду України щодо неконституційності статті 368- 2 Кримінального кодексу України через неприпустимість покладання на особу обов’язку доводити свою невинуватість у вчиненні злочину було порушення саме конституційного принципу презумпції невинуватості. Робиться висновок, що реалізація інституту «цивільної конфіскації» балансує на межі порушення права на справедливий суд та захисту права власності. Тож щоб упередити використання цього інституту як інструменту політичного тиску, цей інститут потребує чітких процедурних гарантій.