Стан дослідженості проблеми освітніх утрат і освітніх розривів у зарубіжній науковій думці

Анотація

Стаття присвячена аналізу стану наукових досліджень проблеми освітніх утрат та освітніх розривів у зарубіжній науковій думці. Встановлено, що поняття «освітні утрати» (learning loss) та «освітній розрив» (achievement gap) є взаємопов'язаними, але концептуально відмінними: перше фіксує динамічний регрес навчальних досягнень унаслідок переривань освіти, тоді як друге описує структурні відмінності між групами учнів, що склалися під впливом соціально-економічних, расових та інших чинників. Метою статті є систематизація та аналіз ключових міжнародних досліджень у цих взаємопов'язаних галузях. Застосовано методи систематичного аналізу наукових джерел, бібліографічного огляду та порівняльного аналізу публікацій у рецензованих виданнях із баз даних Web of Science, Scopus, ERIC та Google Scholar за 1966–2024 роки. З'ясовано, що фундаментальним переломним моментом у вивченні освітніх розривів стала Доповідь Коулмана (1966), яка встановила примат сімейного середовища над якістю школи у формуванні навчальних досягнень. Подальші дослідження, зокрема роботи С. Рірдона (2011), засвідчили, що прибутковий розрив у навчальних досягненнях за останні п'ятдесят років суттєво зріс і нині перевищує расовий розрив. Показано, що міжнародні порівняльні дослідження (PISA, TIMSS, PIRLS) надали системний крос-національний вимір проблеми. Особливу увагу приділено дослідженням освітніх утрат унаслідок пандемії COVID-19, які засвідчили, за даними PISA-2022, середнє зниження результатів на 7 місяців навчання з математики та понад рік з читання. Проаналізовано механізми відтворення освітніх розривів — структурна нерівність, сегрегація за місцем проживання, нерівний доступ до якісних педагогів — та доказову базу ефективних втручань. Визначено перспективи вивчення феноменів у вітчизняному контексті.