Гендерно зумовлене насильство щодо жінок в умовах військових конфліктів: соціально-психологічні механізми виникнення, наслідки для постраждалих та правові аспекти реагування

Анотація

Анотація. Збройна агресія Російської Федерації проти України зумовила безпрецедентне загострення проблеми захисту прав жінок у ситуації воєнного конфлікту. Війна трансформує соціальну структуру суспільства, руйнує механізми безпеки та посилює гендерну нерівність, що створює умови для поширення гендерно зумовленого насильства (ГЗН) щодо жінок. У сучасному конфліктному контексті ГЗН перестає бути лише кримінально караним діянням і набуває ознак системної тактики терору, інструменту залякування цивільного населення, засобу примусової міграції та елементу геноцидальних практик. Насильство щодо жінок використовується агресором як спосіб приниження гідності, руйнування ідентичності, деморалізації суспільства та підриву соціальної згуртованості. Метою статті є теоретичне обґрунтування соціально-психологічних механізмів виникнення гендерно зумовленого насильства щодо жінок в умовах військового конфлікту, систематизація його наслідків для постраждалих та аналіз ефективності правових інструментів реагування на національному і міжнародному рівнях. У статті здійснено комплексний аналіз сучасних наукових підходів до визначення поняття ГЗН, розкрито його відмінність від суміжних категорій – домашнього, сексуального насильства та насильства щодо жінок. Обґрунтовано, що в умовах війни ГЗН набуває специфічних соціально-психологічних механізмів, зокрема нормалізації агресії, мілітаризації маскулінності, фрустраційно-агресивних реакцій, травматизації та соціальної дезінтеграції. Доведено, що наслідки ГЗН мають багатовимірний характер і охоплюють психопатологічні (комплексний ПТСР, дисоціативні розлади, патологічне почуття провини), психосоматичні та репродуктивні порушення, соціально-комунікативну дезадаптацію, економічну маргіналізацію та міжпоколінну передачу травми. Окрему увагу приділено правовим аспектам реагування, зокрема проблемам кваліфікації сексуального насильства як воєнного злочину, формуванню доказової бази в умовах активних бойових дій та співвідношенню норм національного кримінального законодавства з положеннями міжнародного гуманітарного права. Підкреслено необхідність інтеграції юридичних і психологічних протоколів допомоги у межах моделі правосуддя перехідного періоду та створення комплексної системи реабілітації постраждалих. Зроблено висновок, що гендерно зумовлене насильство щодо жінок у воєнний період є формою тотальної віктимізації, яка потребує міждисциплінарного підходу, поєднання кримінально-правових механізмів притягнення винних до відповідальності та довгострокових програм психосоціального відновлення.