ЧАЕС – АТОМНИЙ КОЛАПС. ЛІКВІДАЦІЯ. ПОГЛЯД ІЗ СЬОГОДЕННЯ

Анотація

Анотація. 26 квітня 1986 року Чорнобильська атомна електростанція стала епіцентром техногенної катастрофи планетарного масштабу. Фахівці з ймовірнісних оцінок розглядають подібні події крізь призму стохастичних параметрів, пов'язаних із природними та антропогенними факторами ризику для різноманітних фізичних систем і штучних об'єктів, зокрема для всіх атомних електростанцій світу. Варто нагадати, що катастрофа на АЕС Трі-Майл-Айленд у США (28.03.1979 р.) виникла внаслідок поєднання технічних несправностей та людських помилок, тоді як аварія на японській АЕС Фукусіма (11.03.2011 р.) була спровокована передусім природними силами – землетрусом і цунамі. Додатковим джерелом занепокоєння залишається колосальна кількість накопичених у різних країнах ядерних зарядів, у яких тривають приховані внутрішні процеси, а несприятливі зовнішні впливи лише погіршують їхній загальний стан. Практика свідчить, що під час катастроф людський чинник набуває найвищого прояву: посилюються рятувальні зусилля та прагнення нейтралізувати наслідки трагедії, водночас зростають потоки як достовірної, так і хибної інформації, а паралельно виявляються найбільш негативні риси людської природи – намагання сховатися у безпечному місці, байдуже або злорадне спостерігати за подіями зі сторони, скористатися хаосом у власних цілях. Першочерговим завданням за таких обставин стає неупереджений аналіз ситуації, координація зусиль різних відомств та суспільних об'єднань задля подолання лиха, налагодження їх ефективної взаємодії – все це неможливе без об'єктивної інформації та надійного зв'язку між усіма учасниками рятувальних операцій, організувати який за умов початкового хаосу і невизначеності надзвичайно складно. Саме такий стан виник одразу після вибуху на ЧАЕС. Канали інформаційного обміну невидимі для стороннього ока, вони є допоміжними структурами забезпечення управління, але їх обов'язкова наявність і безперебійне функціонування – як нервових закінчень – дозволяють оперативно передавати й отримувати відомості про поточну обстановку, формуючи дієві механізми управління кризовою ситуацією. У статті досліджуються процес розгортання, динаміка розвитку і специфіка функціонування системи військового зв'язку у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС впродовж 26.04.86–05.12.86 рр. Радіозв'язок залишається найшвидшим та найгнучкішим засобом комунікації в екстремальних умовах. Джерельну базу дослідження становлять документи та накази оперативної групи МО СРСР (в/ч 06407), добові статистичні зведення підрозділів зв'язку, а також авторський аналіз службових записів відділу зв'язку, директив керівництва та результатів їх виконання щодо оперативних змін у структурі зв'язку у межах 30-кілометрової зони, спеціальної зони (блоки ЧАЕС) та у взаємодії із зовнішніми структурами поза 30-кілометровою зоною протягом визначеного часового відрізку. Дослідження охоплює базову структуру військової системи зв'язку, зафіксовану документально, а також ту частину цивільних комунікацій, яка функціонувала у взаємодії з військовими. Динамічний характер обстановки, невідкладне коригування завдань та постійна потреба у швидкому удосконаленні технологій їх вирішення зумовлювали необхідність негайного доведення інформації до виконавців; це забезпечувалося додатковими елементами зв'язку, що створювались ситуативно і, як правило, не фіксувались документально, що значно ускладнювало їх облік у загальній системі і підрахунок переданих обсягів інформації. Значна частина інформаційного обміну здійснювалась через радіообладнання транспортних засобів управлінського персоналу, представників збройних сил, органів внутрішніх справ, КДБ та інших задіяних структур у процесі їхніх постійних пересувань, що суттєво ускладнювало статистичний облік. Трагічні події 1986 року, де переплелися нищівна міць атому, людська недбалість і короткозорість та безпрецедентна готовність жертвувати собою заради інших, мають причинно-наслідковий зв'язок зі страшними реаліями сьогодення на сході України.