Економічна політика України в аграрному секторі – інноваційні аспекти в кризових умовах

Анотація

Стаття присвячена дослідженню проблем економічної політики України в аграрній сфері, виклики щодо державної підтримки аграрного сектору. Проблемою розвитку та стабільності агросектору є структура його споживання. За приблизними оцінками, частка імпортних товарів у структурі споживання українського агросектору становить 60-70%. Цей імпорт складають товари з високою доданою вартістю (агротехніка та інші засоби виробництва) або товари зі значним ступенем переробки (нафтопродукти, пестициди, насіння).

Актуальність теми обумовлена тим, що в Україні був позитивний приклад економічної та митної політики. Таким ми вважаємо запровадження ще на початку 2000-х років мита на насіння соняшнику, що стимулювало перетворення України з найбільшого в світі експортера насіння соняшнику на найбільшого в світі експортера соняшникової олії.

У статті авторами запропоновано здійснити в найближчому майбутньому ряд кроків, необхідних для забезпечення ефективного відновлення аграрного сектору. Варто зазначити, що напруженість щодо сировинних товарів, на наш погляд, зростатиме. Коли Україна подолає кризу і почнеться економічне зростання, зростатимуть витрати виробництва на оплату праці, модернізацію основних фондів, дотримання екологічних вимог, а також вимог технічних та інших стандартів у руслі інтеграції з ЄС. Це зростання може виснажити запас конкурентоспроможності цін на українські товари, наприклад, цін на зерно та продукти протягом критичного періоду, поки не буде досягнуто суттєвого зростання продуктивності праці та якості продукції. З іншого боку, висока міжнародна конкуренція в умовах попиту, що не активно зростає буде збивати ціни на китайському та інших ринках.

Також автори звертають увагу на необхідність значної підтримки та забезпечення електронного документообороту і автоматизації державних управлінських процесів, в тому числі через цифрову платформу Державного аграрного реєстру, ІТ-систему планування і моніторингу бюджету, що зумовить зменшення частки управлінських витрат у державному забезпеченні функціонування агросектору, а також сприятиме зниженню витрат бюджету та зростання ефективності використання бюджетних коштів на розвиток аграрної галузі.