Гендерний баланс та гендерна рівність в секторі безпеки і оборони: проблеми і перспективи

Анотація

У статті визначено особливості гендерного балансу та гендерної рівності в секторі безпеки і оборони в умовах правового режиму воєнного стану. Запропоновано авторське визначення поняття забезпечення гендерної рівності в умовах правового режиму воєнного стану. Сформульовано поняття забезпечення гендерного балансу в умовах правового режиму воєнного стану як комплекс дій з формування паритетного представлення жінок і чоловіків у складі сил безпеки і оборони, а також відображення цього паритету у правових актах, засобах медіа, науково-методичній, теоретико-методологічній та художній літературі, творах мистецтва та в інших продуктах соціальної активності.

З’ясовано, що основною метою української держави і суспільства на найближчі десятиліття є збереження української державності. Потенціал мобілізаційної політики в її теперішньому розумінні вичерпується. Вказане потребує кардинального розширення категорій військовозобов’язаних, без чого неможливо забезпечити ані ефективний контрнаступ, ані захист підконтрольних українському уряду територій. Однією з таких категорій є особи жіночої статі, частка яких у Збройних Силах України та інших військових формуваннях щороку збільшується. Сучасне розуміння гендерної рівності в умовах тривалої широкомасштабної війни потребує переосмислення існуючих концепцій та підходів, які передбачають традиційне сприйняття гендерного паритету як збільшення обсягу прав та свобод жінок, матеріальних та соціальних благ, які вони отримують.

Аргументовано, що в умовах реальної загрози існуванню української держави і суспільства формується нова парадигма гендерної рівності, яка передбачає усвідомлення необхідності виконання жінками військового обов’язку. Слід констатувати нерівномірність у сприйнятті суспільством ідеї про можливість призову жінок за мобілізацією. Сильний гендерний дисбаланс простежується у системі базової військової підготовки, яку особи чоловічої статі проходять в обов’язковому порядку, а жіночої – за бажанням. Збереження Української держави потребує активної роботи у сільських громадах, яким притаманно сприйняття жінки у першу чергу як матері, дружини, берегині, основна функція якої – підтримувати чоловіка, який несе відповідальність і за життя родини, і за захист країни. Соціальний діалог про роль жінки в умовах війни вже ведеться, і завданням правової науки за таких умов, на нашу думку, має стати розробка моделей успішної інтеграції осіб жіночої статі до сил оборони, що дозволить значно посилити потенціал останніх.