Формування інвестиційного потенціалу промислового туризму в умовах післякризового відновлення економіки

Анотація

У статті здійснено теоретичне та методологічне осмислення формування інвестиційного потенціалу промислового туризму як інноваційного напряму розвитку національної економіки в умовах післякризового відновлення. На тлі повномасштабної агресії рф, що спричинила руйнування виробничої та логістичної інфраструктури, актуалізується потреба в переорієнтації інвестиційної політики, пошуку нових точок зростання та залученні капіталу до галузей, здатних поєднувати економічну ефективність із соціальною та символічною значущістю. Промисловий туризм, розглянутий у статті як феномен постіндустріальної трансформації, постає не лише як інструмент збереження технічної спадщини, а й як чинник регіонального розвитку, реіндустріалізації та формування нових культурно-економічних ідентичностей.

Особливу увагу приділено методологічному забезпеченню оцінки інвестиційного потенціалу в зазначеній галузі, що потребує міждисциплінарного підходу із залученням інституційної економіки, просторового аналізу, сценарного моделювання та інструментарію креативної економіки. У межах дослідження проаналізовано низку європейських практик (Німеччина, Польща, Чехія, Франція), які демонструють дієвість стратегій ревіталізації промислових територій на засадах публічно-приватного партнерства та регіональної кластеризації. Автор обґрунтовує релевантність таких підходів для України, за умови їх критичної адаптації до специфіки воєнного й поствоєнного ландшафту, високої територіальної диференціації та потреби у швидкій соціально-економічній реінтеграції зруйнованих громад.

Зазначено, що сталий розвиток промислового туризму можливий лише за наявності ефективної інституційної архітектоніки, що поєднує державне стратегування, управлінську спроможність регіонів, суб’єктність громад і зацікавленість приватного сектору. У цьому контексті інвестиційний потенціал розглядається не як статична величина, а як динамічна система взаємодії економічних, соціальних та символічних чинників, що втілюється у формах партисипативного управління, економіки пам’яті та просторової інновації.