КОЛЕКТИВНО-ДОГОВІРНЕ РЕГУЛЮВАННЯ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

Анотація

У статті досліджено актуальні проблеми функціонування солідарної пенсійної системи в Україні та обґрунтовано необхідність активного розвитку недержавного пенсійного забезпечення як одного з інструментів формування стійкої та ефективної багаторівневої пенсійної системи. Авторами підкреслюється, що солідарна система не забезпечує належного рівня пенсійних виплат для більшості осіб, особливо з огляду на демографічні виклики та дефіцит Пенсійного фонду. З огляду на це розвиток недержавних пенсійних фондів є важливим напрямом підвищення рівня пенсійного забезпечення в умовах економічної трансформації. Окреслено відмінності між трьома видами недержавних пенсійних фондів — відкритими, корпоративними та професійними, а також визначено ключові риси їх правового регулювання. Проаналізовано функціональні переваги корпоративних та професійних фондів як інструментів формування соціально- відповідального роботодавця та ефективного засобу формування додаткових пенсійних гарантій для працівників.

Обґрунтовано, що завдяки колективно-договірному регулюванню можна залучати роботодавців до фінансування пенсійних програм через механізми соціального партнерства. Зазначено, що такі домовленості є особливо цінними в галузях з підвищеними професійними ризиками, де додаткове пенсійне забезпечення може слугувати як компенсаційний механізм. Проаналізовано пропозиції щодо стимулювання участі роботодавців у системі недержавного пенсійного забезпечення шляхом розширення податкових пільг, впровадження механізми співфінансування з боку держави для суб’єктів малого бізнесу, функціонування обов’язкових професійних пенсійних схем для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці.

У підсумку зроблено висновок, що довгострокова ефективність пенсійної системи України залежить від здатності поєднати інструменти державного та приватного пенсійного страхування. Розвиток недержавного пенсійного забезпечення, особливо на основі колективних договорів, має стати пріоритетом соціально-економічної політики в умовах старіння населення, зростання мобільності трудових ресурсів та потреби у підвищенні соціальної стійкості економіки.