Принципи та методи удосконалення правового забезпечення інформаційної безпеки в сучасному вимірі

Анотація

У статті досліджено актуальні принципи та методи удосконалення правового забезпечення інформаційної безпеки в умовах цифрової трансформації. Акцентовано увагу на необхідності переосмислення традиційних підходів до формування правових норм у сфері інформаційних технологій з огляду на стрімкий розвиток штучного інтелекту, інтернету речей, хмарних обчислень і кіберзагроз. Автором, на підставі теоретико-правового аналізу, запропоновано класифікацію принципів правового забезпечення інформаційної безпеки, зокрема принципи правомірності, технологічної нейтральності, превентивності, пропорційності та адаптивності. Крім того, розглянута у правовому регулюванні інформаційної безпеки специфіка використання принципів обґрунтованості та своєчасності захисту інформації, а також принципу прогнозу. Із точки зору інформаційної політики в умовах російсько-української війни, спираючись на наукові погляди вітчизняних вчених, визначено принципи: системності та об’єктивності подання інформації; отримання балансу інтересів забезпечення свободи слова та прав і законних інтересів особи, суспільства і держави, їх взаємної відповідальності; гарантування забезпечення персональних даних та прав, пов’язаних з їх обігом; контрольованості та вибірковості розповсюдження «чуттєвої» інформації; захисту національних інтересів, зокрема у сфері інформаційної безпеки; забезпечення системності та координації дій органів державного управління і регулювання в інформаційній сфері; забезпечення охорони і захисту інформації, зокрема запобігання відповідно до закону розголошенню інформації з обмеженим доступом (принцип дотримання вимог державної та військової таємниці); недопущення зловживання свободою діяльності засобів масової інформації на шкоду правам і свободам людини. З метою удосконалення правового забезпечення інформаційної безпеки, визначено методи нормативно-правової модернізації, серед яких - гармонізація національного законодавства з міжнародними стандартами, впровадження risk-based regulation, посилення відповідальності за порушення інформаційної безпеки, а також розвиток soft law інструментів. Окрему увагу приділено проблемам правової визначеності у сфері обігу інформації, персональних даних і кібербезпеки. Обґрунтовано доцільність міждисциплінарного підходу до формування інформаційної політики держави з урахуванням прав людини, інтересів бізнесу та вимог національної безпеки. Зроблено висновок про необхідність розробки гнучкої та динамічної нормативної бази, здатної оперативно реагувати на виклики інформаційного суспільства та забезпечувати ефективну правову охорону інформаційного простору.