Співвідношення понять небезпека та незахищеність в законодавстві України

Анотація

Анотація. В даній статті ми пропонуємо обговорити зміну праворозуміння із нормативіської (об’єктивіської) застосованої в українському законодавстві на суб’єктивіське в підходах до визначення таких понять як «небезпека» і «незахищеність». Із аналізу норм законодавства, в яких застосовуються парні поняття безпеки/небезпеки і захищеності/незахищеності автором було виявлено, що їх використання відбувається в двох напрямках: по-перше, визначення стану захищеності, а по-друге, для позначення ризику настання несприятливих наслідків. В ході аналізу автор звернув увагу на те, що визначення зазначених понять здійснюється через оціночні категорії, такі як захищеність, достатній рівень захисту, нормальний рівень ризику тощо. Аналіз діючого законодавства в сфері забезпечення безпеки показав, що поняття небезпеки та незахищеності визначається з точки зору суб’єкта, який захищає, тобто держави. Розглянувши ознаки парних понять безпеки/небезпеки та захищеності/незахищеності автор прийшов до висновку про необхідність розглянути дані поняття з точки зору незахищених верств населення. Останні сприймаються на сьогодні державою як пасивний суб’єкт, який визначається незахищеним з точки зору держави та очікує активних дій із її боку. Суб’єктивіський підхід, тобто сприйняття незахищеного населення перетворює його із об’єкта захисту на активного учасника відносин. В ході дослідження було виявлено, що усвідомлення рівня небезпеки та стану незахищеності для свого фізичного існування та сприйняття інформації про порушення права і прийняття рішення про необхідність юридичного захисту різняться і в часі, і в наслідках. Тобто рішення про подолання стану незахищеності (небезпеки) свого фізичного буття і усвідомлення стану незахищеності (небезпеки) для прав, свобод та інтересів людини по-перше, мають різні моменти настання, а по-друге, вимагають різних реакцій від суб’єкта, який усвідомив свою незахищеність (небезпеку).