Тлумачення судом закону за принципом contra legem

Анотація

Анотація. У статті досліджено явище тлумачення судом закону contra legem шляхом надання правовій нормі змісту, який виходить за межі її буквального тексту або навіть суперечить йому. Наголошується, що така інтерпретація є винятковою формою судового тлумачення, яка вдається до переосмислення законодавчого припису задля досягнення справедливості у конкретній справі. Дослідження зосереджено на аналізі підходів Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини до проблем допустимості та меж тлумачення contra legem. Автор показує, що хоча обидві інституції визнають необхідність забезпечення гнучкості судового тлумачення, вони водночас наполягають на неприпустимості заміщення судом законодавчої влади. Розглянуто позицію Суду ЄС, який сформулював принцип узгодженого тлумачення національного законодавства відповідно до права ЄС. Згідно з ним, національні суди зобов’язані, наскільки це можливо, інтерпретувати норми внутрішнього права у світлі змісту та мети відповідних директив ЄС. Проте таке тлумачення має свої межі: воно не може бути contra legem, тобто не може прямо суперечити чіткому формулюванню національної норми. Визначено, що у контексті права ЄС contra legem розглядається не лише як технічна помилка, а як перевищення судом своїх повноважень, що підриває принцип поділу влади. Водночас Суд ЄС визнає, що суди держав-членів зобов’язані адаптовувати національну практику до цілей директив, навіть якщо це потребує переосмислення усталених підходів. Головна межа полягає у тому, що інтерпретація не може суперечити самому тексту національного закону настільки, що його зміст фактично замінюється новою нормою. Водночас ЄСПЛ наголошує, що еволютивне тлумачення не може бути contra legem: нове розуміння норми має залишатися в межах термінів, ужитих у Конвенції, і не може прямо суперечити її тексту. Отже, contra legem і praeter legem (поза законом, але не проти нього) чітко розмежовуються: перше є порушенням, друге – допустимим розширенням. Дослідження підтверджує, що судова практика ЄС і ЄСПЛ формує тенденцію до обережного, але виваженого визнання ролі суду як активного учасника розвитку права.