Реалізація конституційного права на громадські об’єднання: теоретико-правові аспекти

Анотація

Стаття присвячена проведенню загальнотеоретичного дослідження сучасного виміру права на громадські об’єднання.

Вказано, що загальнотеоретичній юридичній науці немає єдиного, загальноприйнятого розуміння поняття громадянського суспільства.  Доведено, що з погляду загальнотеоретичної юриспруденції, право на громадське об’єднання виступає формою реалізації представницької демократії. Вона включає інституціоналізовані форми взаємодії держави і громадянського суспільства. Колективна реалізація прав через створення громадянами громадських організацій є найкращим способом здійснювати права і свободи, а також задовольняти різноманітні інтереси. Громадські об'єднання є основними суб'єктами громадянського суспільства з огляду на їх цілі, завдання та правовий статус.

Констатовано, що право на громадські об’єднання закріплені на рівні міжнародного, у тому числі «м’якого» права, а також на конституційному та законодавчому, що вказує на належну його нормативну гарантованість.

Доведено значну актуалізацію цього права у зв’язку з пандемічними загрозами та в контексті реформи децентралізації публічної влади в Україні. Мотивовано, що пандемія COVID-19 виявила та посилила величезну кількість недоліків функціонування та прийняття рішень органами публічної влади, і як наслідок, несла загрозу громадянським і політичним правам, яку накопичили сучасні держави. Також вказано, що пандемія продемонструвала, що дуже мало засобів та методів залишається у громадськості при лімітованих механізмах з боку держави обмежувати публічну діяльність з метою охорони громадського здоров’я. Громадські організації одні з небагатьох суб’єктів котрі мали потенціал контролювати та кидати виклик виконавчій владі, особливо під час криз. Вмотивовано, що правозахисні неурядові організації мають потенціал витіснити більш радикальні вимоги економічної справедливості і таким чином служити реакційним, а не революційним цілям.