Винагорода виконавця за законодавством Польщі та України: порівняльно-правовий аналіз

Анотація

Анотація. У статті досліджено правове регулювання винагороди осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень, у двох суміжних правопорядках – України та Республіки Польща. Продемонстровано, що польська модель, закріплена в законах «Про судових виконавців» та «Про кошти виконавчого провадження», поєднує публічно-правовий статус судового виконавця з економічною самостійністю на засадах самофінансування, визначаючи винагороду судового виконавця як об’єкт його права приватної власності. Проаналізовано конструкцію пропорційної (провізійної) та фіксованої винагороди, у тому числі за безрезультатне виконавче провадження, систему пільг для соціально вразливих стягувачів, а також механізми компенсації витрат у справах, де сторона звільнена від сплати виконавчих витрат. Автором розкрито особливості української моделі основної винагороди приватного виконавця, визначено основні проблеми практики її стягнення. На основі порівняльно-правового, формально-догматичного та економіко-правового аналізу обґрунтовано напрями гармонізації українського правового регулювання з польською моделлю та стандартами ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема необхідність чіткого нормативного закріплення гарантій правомірних очікувань виконавця й недопустимості «примусової безоплатної праці» при здійсненні публічних повноважень із примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів. Практичне значення одержаних результатів полягає у формуванні доктринальної основи для вдосконалення моделі винагороди приватних виконавців в Україні та підвищення передбачуваності практики.