Трансдициплінарність інтеграційних процесів у науці

Анотація

Сучасна наука та філософія повністю залежні від глобалізаційних процесів, характерних для сучасного соціокультурного простору. За таких умов, інтеграційні процеси є невід’ємним складником розвитку будь-якої сфери суспільного життя. Наука пройшла період уніфікації, об’єднання, сформувавши всі передумови для розвитку інтеграційних процесів. Найбільш прийнятною методологією для утвердження міждисциплінарних процесів постає синергетика. Серед міждисциплінарності розрізняють академічні інтеграції знань (мультидисциплінарність та її різновиди) та прогресивні (трансдисциплінарність). Ключовою метою впровадження інтеграції наук є не декларативність об’єднання, а забезпечення двох умов інтеграційної ефективності: наявність спільного предмету (цілі) дослідження та формування спільного методологічного арсеналу для проведення наукових досліджень. Синергетичний потенціал наразі ще не повністю розкритий серед наукової спільноти. Однак питання самоорганізації виступають перспективним інструментом для наукового кластеру суспільного життя. Інтеграція не передбачає домінантність окремо взятої науки, оскільки процес залучення знань з різних наук є динамічним і постійно змінюється. Відтак, синергетична методологія, яка демонструє ефективність в складних структурах, дозволяє забезпечити швидкі та якісні інтеграційні процеси. Академічна уніфікація наук наразі не демонструє ефективності, оскільки є чітка потреба у динамічності. Трансдициплінарність за таких умов є найбільш прогресивною формою інтеграційних процесів у науці, оскільки така настанова дозволяє виходити за рамки наукових дисциплін. Розмиття рамок академічних дисциплін дозволяє інтегрувати методології, а це, в свою чергу, забезпечує більшу ефективність проведення дослідження та дозволяє розробляти нові знання та теорії. Перед нами фактично постає нова сфера знань, яка охоплює всі наявні науки та об’єднує їхній потенціал для розвитку нових знань.