Індивідуалізація відповідальності як запобіжник формалізму та складова справедливого рішення в адміністративному судочинстві

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз індивідуалізації відповідальності як базового принципу адміністративного судочинства, спрямованого на подолання формалізму у публічно-правових спорах та забезпечення ефективного судового захисту прав і свобод людини. Обґрунтовується теза, що індивідуалізація відповідальності виступає не лише методологічним орієнтиром для суду, а й ключовим запобіжником механічного застосування адміністративних санкцій і легітимації формально законних, але матеріально несправедливих рішень суб’єктів владних повноважень. Доведено, що абстрактний характер адміністративно-правових норм об’єктивно не відповідає багатоманітності реальних публічно-правових конфліктів, які постійно виникають і залежні від конкретного соціального, економічного та особистісного контексту. За таких умов належний та ефективний судовий контроль неможливий без надання адміністративному суду достатнього простору оцінювання, необхідного для співвіднесення фактичних обставин провадження з принципами пропорційності, справедливості. Особливу увагу приділено доктринальним розбіжностям у тлумаченні природи індивідуалізації відповідальності, зокрема співвідношенню підходів, орієнтованих на суспільну шкідливість правопорушення, та персоніфікованих моделей, що акцентують увагу на характеристиках особи. Акцентовано увагу, що відсутність нормативного визначення індивідуалізації відповідальності в адміністративному законодавстві України зумовлює неоднорідність судової практики та підвищує ризики формалізованого правозастосування. Наголошено, що у межах адміністративного судочинства цей принцип набуває гарантійного характеру, оскільки спрямований на обмеження дискреції публічної влади та забезпечення співмірності втручання у права особи. Окремо проаналізовано вплив цифровізації адміністративних процедур і автоматизованих рішень на можливість врахування індивідуальних обставин справи. Зроблено висновок, що без активної ролі адміністративного суду алгоритмізація управління здатна відтворювати формалізм і породжувати системні порушення прав людини.