Волеформування представника при укладенні правочину

Анотація

У статті досліджується проблема наявності самостійної волі представника при укладенні правочинів та можливості визнання недійсними правочинів із вадами волі, вчинених через представника. Проаналізовано класичні та сучасні доктринальні підходи до розуміння правової природи представництва, зокрема концепції «представництва у волевиявленні» та «представництва у волі». Обґрунтовано, що представник, на відміну від нунція, не є лише технічним передавачем чужої волі, а виступає самостійним суб’єктом формування та вираження волі, яка породжує правові наслідки для довірителя. Розглянуто наукові позиції щодо співвідношення волі довірителя і представника, а також фідуціарний характер представницьких відносин. Особливу увагу приділено аналізу вад волі представника — помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості з контрагентом, а також укладення правочину за наявності тяжких обставин. Доведено, що вади волі представника можуть бути самостійною підставою для оспорювання правочину довірителем, оскільки саме представник є безпосереднім суб’єктом волевиявлення. Водночас кабальний правочин визначено як виняткову ситуацію, що потребує окремого підходу з урахуванням дійсності довіреності та балансу інтересів усіх учасників цивільного обороту. Зроблено висновок про необхідність подальшого наукового осмислення проблематики з метою вдосконалення цивільно-правового регулювання представництва.