Принцип правової визначеності як структурний елемент засади верховенства права в цивільному судочинстві

Анотація

У статті проведено теоретико-прикладне дослідження принципу правової визначеності як фундаментального структурного складника засади верховенства права в контексті сучасного цивільного судочинства України. Автор акцентує увагу на тому, що в умовах динамічного реформування процесуального законодавства правова визначеність (legal certainty) трансформується з теоретичної абстракції у дієвий практичний інструмент, що гарантує стабільність правового становища учасників справи та передбачуваність правозастосування. Досліджено еволюцію закріплення принципу верховенства права у Конституції України та Цивільному процесуальному кодексі України. Особливу увагу приділено критичному аналізу статті 10 ЦПК України, яка, попри свою назву, значною мірою фокусується на системі джерел права, не розкриваючи повною мірою змістовного наповнення верховенства права. Обґрунтовано, що правова визначеність виступає ключовим антиподом судовому свавіллю та обов'язковою умовою реалізації права на справедливий судовий розгляд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У роботі детально проаналізовано складові елементи правової визначеності, що мають особливе значення для цивільного процесу. До них віднесено: принцип остаточності судового рішення (res judicata), який вимагає поваги до рішень, що набрали законної сили; концепцію «легітимних очікувань», що забезпечує сталість судової практики та захищає особу від раптових і необґрунтованих змін у тлумаченні правових норм; а також вимогу «якості закону», що передбачає чіткість, доступність та прогнозованість процесуальних норм. Окрему увагу приділено аналізу практики Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Сєрков проти України», «Понамарьов проти України», «Брумареску проти Румунії»), яка слугує методологічним орієнтиром для національних судів у питаннях дотримання правової визначеності. Автор доводить, що необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження є одним із найбільш поширених порушень цього принципу, що підриває довіру до правосуддя. Встановлено, що в межах національного цивільного процесу реалізація правової визначеності забезпечується через систему конкретних інструментів, таких як інститут преклюзії, процесуальні строки та касаційні фільтри. Ці механізми спрямовані на запобігання безкінечному розгляду спорів та забезпечення правової певності. У висновках підкреслюється, що правова визначеність виконує роль «стабілізатора» правової системи, без якого цивільні процесуальні правовідносини перебували б у стані постійної загрози ревізії. Стаття має наукову цінність для дослідників проблем цивільного процесу, практикуючих юристів та суддів, а також сприяє подальшій гармонізації вітчизняного законодавства із міжнародними стандартами правосуддя.