Кримінально-правова характеристика самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва: судова практика в період воєнного стану

Анотація

У статті досліджуються теоретико-правові та практичні аспекти кваліфікації самовільного будівництва на самовільно зайнятій земельній ділянці як триваючого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 Кримінального кодексу України. Актуальність дослідження зумовлена наявністю проблемних питань у правозастосовній практиці щодо визначення моменту закінчення такого кримінального правопорушення, початку перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та розмежування кримінально караного діяння із суміжними адміністративними правопорушеннями.

Метою статті є комплексний аналіз правової природи самовільного будівництва у складі кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, з урахуванням сучасних доктринальних підходів та практики Верховного Суду. У дослідженні проаналізовано співвідношення моменту юридичного закінчення складу кримінального правопорушення та моменту фактичного припинення триваючого протиправного стану.

Особливу увагу приділено правовій позиції Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 09 вересня 2024 року у справі № 353/999/23, відповідно до якої самовільне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці має ознаки триваючого кримінального правопорушення. Обґрунтовано, що сам факт початку будівельних робіт не є моментом початку перебігу строків давності, оскільки особа продовжує перебувати у стані незаконного користування земельною ділянкою до моменту його припинення.

У статті також розглянуто вплив умов воєнного стану на розслідування цієї категорії кримінальних проваджень, зокрема проблеми доступу до територій, проведення слідчих (розшукових) дій, збереження землевпорядної документації та функціонування державних реєстрів. Визначено, що визнання такого кримінального правопорушення триваючим забезпечує можливість ефективного кримінально-правового реагування навіть за умов тимчасового обмеження державного контролю.

Зроблено висновок, що сформований Верховним Судом підхід сприяє забезпеченню єдності судової практики, реалізації принципу невідворотності кримінальної відповідальності та підвищенню ефективності охорони земельних правовідносин у сучасних умовах.