Історична ґенеза концепції справедливого суду

Анотація

Сучасні правові реформи повинні мати стале підґрунтя та враховувати віковий досвід трансформацій філософського тлумачення прав людини. У цій статті ми представили аналіз права на справедливий суд у історичній ретроспективі. Аналіз історичної ґенези концепції справедливого суду свідчить, що у різних формах спроби осмислити цей інститут відбувались з часів Античності. Античними мислителями встановлено залежність довіри до суду від справедливості його рішень, а справедливість суду була похідною з особистісних якостей судді. Епоха Середньовіччя позначилась першими спробами закріплення окремих елементів права на справедливий суд, що відображено, зокрема, у "Посадових інструкціях судді" (1166 р.) та "Ордонансі про суддів" (1346 р.). У добу Ренесансу Т. Мор, К. Гельвецій, Т. Гобс, Мореллі та ін. зосереджувались на обґрунтуванні засад неупередженого судочинства. Часи Просвітництва позначились пошуком шляхів узгодження інтересів суспільства та громадянина за посередництва справедливого суду. Надалі закріплення елементів права на справедливий суд відбулося у Вірджинській декларації (1776 р.), Французькій Декларації прав людини і громадянина (1789 р.). У ХІХ – на поч.. ХХ ст. право на справедливий суд осмислювалось у зв’язку з необхідністю забезпечення доступу до правосуддя, розпочався однойменний всесвітній рух. У рамках цього руху обґрунтовувалися шляхи полегшення доступу до суду соціально незахищених верств населення, зменшення вартості судового розгляду в офіційних державних судах, вирішення проблем представництва групових та колективних інтересів, усунення перешкод матеріального характеру, які обмежують доступ бідних верств населення до правосуддя, напрацювання механізму ефективного захисту прав та законних інтересів групи, колективу, яких неможливо персоніфікувати на момент відкриття провадження в суді. Актуальності набули і питання спрощення судочинства, запровадження спеціальних альтернативних процедур для вирішення певних категорій справ.