Цифрові новації у сфері соціального забезпечення в Україні

Анотація

У статті здійснюється комплексний теоретико-правовий аналіз впровадження цифрових новацій у сферу соціального забезпечення, що розглядається як фундаментальний етап трансформації сучасної сервісної держави. Автор обґрунтовує, що цифровізація соціальної сфери не є суто технічним процесом, а являє собою перегляд сутності правових зв'язків між державою та особою, де традиційні бюрократичні механізми заміщуються алгоритмізованими системами управління. У межах дослідження особлива увага приділяється дефініції «цифрових інновацій у соціальному забезпеченні», які трактуються як сукупність правових та технологічних інструментів (зокрема, блокчейн-технологій, штучного інтелекту, хмарних обчислень та великих даних), спрямованих на оптимізацію реалізації права людини на соціальний захист. Аналізується зміна правового статусу суб'єктів соціальних правовідносин в умовах функціонування Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (ЄІССС). Доведено, що цифровізація сприяє реалізації принципів адресності, прозорості та оперативності, проте водночас породжує нові правові виклики: ризики порушення конфіденційності персональних даних, проблему «цифрової нерівності» та питання юридичної відповідальності за помилки, допущені автоматизованими системами прийняття рішень. Теоретично обґрунтовано необхідність адаптації нормативно-правової бази до умов четвертої промислової революції, що передбачає не лише оцифрування наявних послуг, а й розробку предиктивних моделей соціальної підтримки на основі аналізу соціальних ризиків. У висновках підкреслюється, що правове регулювання цифрових новацій має базуватися на людиноцентристському підході, де технології слугують інструментом забезпечення гідного рівня життя, а не стають бар'єром у доступі до державних гарантій.