Політико-правовий режим та його співвідношення з суміжними категоріями

Анотація

Метою наукової статті є аналіз поняття політичного режиму, спроба переосмислення ознак видів політико-правового режиму, а також виявлення співвідношення політико-правового режиму з суміжними категоріями.

У роботі зроблено висновок, що політико-правовий режим та політична система суспільства не є синонімічними категоріями, тому що політична система являє собою комплекс політичних суб’єктів, інститутів, процесів, норм, рухів, відносин, правосвідомості, у той час, як політико-правовий режим характеризується комплексом методів та способів здійснення державної влади. Отже, політичний (політико-правовий режим) є вужчим за політичну систему суспільства. Крім того, політико-правовий режим характеризує праксеологічну площину буття, а політична система – являє собою комплексну загальнотеоретичну модель.

Проаналізовано співвідношення політико-правового режиму та форми правління. На основі узагальнення наукової літератури, зроблено висновок, що політико-правовий режим і форма правління не підлягають ототожненню. З позиції загальної теорії держави, політико-правовий режим та форма правління, нарівні з адміністративно-територіальним устроєм, належать до самостійних складників форми держави. На практичному рівні, у сучасному світі форма правління та політико-правовий режим нерідко (але не завжди) не виявляють ознак кореляції. Зокрема, усі без винятку європейські обмежені монархії можуть бути віднесені до демократичних держав. У той час, як значна кількість держав світу, які за конституціями визнають себе республіками, насправді є авторитарними або навіть тоталітарними щодо їхнього політико-правового режиму.

Не підтримується виділення транзитних демократій в окремий вид політико-правового режиму. Спираючись на рейтинг Democracy Index, яким виділяються повноцінні демократії, недосконалі демократії та гібридні режими, стверджується, що за своїми характеристиками так звані транзитні демократії можуть відноситись або до недосконалих демократій, або до гібридних режимів, залежно від комбінації характеристик конкретного національного політико-правового режиму.

Констатовано, що тоталітарні політико-правові режими характеризуються абсолютною відсутністю інституцій, притаманних демократії (найчастіше навіть на нормативному рівні). У той час, як в автократіях створюється видимість їх наявності, формальне їх закріплення у законодавстві, але, водночас, вони є повністю недієвими, неефективними внаслідок відсутності на нормативному та практичному рівні гарантій їх здійснення.