Проблематика законодавства і практики виведення з ринку неплатоспроможного банку, та оскарження таких рішень в адміністративному суді

Анотація

Економічний добробут держави, в тому числі і особливо під час воєнного стану залежить багато в чому від стабільності банківської системи, від довіри людей до цієї системи, від можливостей уникнення кризових і панічних явищ, оскільки як відомо, економічні негаразди фінансової установи мають силу «пророцтва, що саме збувається».

В такі відповідальні моменти коли учасники ринку масово починають виймати свої вклади – одномоментно банківська установа не в змозі конвертувати всі активи в готівку і видати всім бажаючим. Це найбільш критичний момент, на який може чекати банківська установа і при цьому слід мати в запасі відповідні правові механізми, якими може скористатись національний регулятор для «заморожування» ситуації і більш детального аналізу активів і пасивів, з метою відновлення платоспроможності банку в спокійній, не панічній обстановці. Наскільки ці інститути і механізми відповідають проблемам сьогодення, залишається відкритим питанням, попри те, що найбільш значну фазу очищення  ринків фінансових послуг  країна пройшла протягом минулого десятиліття, що увінчалось націоналізацією найбільшої недержавної банківської установи – Приватбанку.

Відмічається неоднорідність судової практики у питаннях, що регулюють виведення банківської установи з ринку, особливо в частині повернення до стану, який існував до прийняття рішення про ліквідацію банку на підставі задоволеного адміністративного позову,  і механізму зворотних взаєморозрахунків з особами, чиї кошти були предметом гарантування вкладів фізичних осіб.

В світлі перерахованого, Національний банк України має широкі можливості для зваженого контролю над банківськими установами, проте виведення їх з ринку, якщо таке рішення прийняте і необхідні процедури проведені, не виключає спроб судового оспорювання позиції НБУ, які, у випадку їх успішності, створюють правову невизначеність у відносинах банку з його кредиторами і змушують до вирішення можливості процедури зворотного входження  до ринку, проте принципово не в порядку, передбаченому Кодексом процедур з банкрутства.

Сучасні банківські системи повинні мати вдосконалені механізми реагування на кризові ситуації, включаючи механізми ліквідації, стабілізації та реструктуризації, щоб запобігти паніці серед вкладників та забезпечити стабільну роботу фінансової системи. Ці механізми можуть включати державну підтримку, введення тимчасових обмежень на виведення коштів, а також регулятивні заходи для забезпечення платоспроможності банків.

В той же час, не зовсім правильним буде не встановити процедуру повернення банка у ринок, у разі, якщо дії НБУ по виведенню його з ринку були визнані неправомірними адміністративним судом, і встановити таким чином, що би адміністративний суд зобовʼязаний був застосувати наслідки неправомірного   виведення банка з ринку, врегулювавши реалізацію прав і обовʼязків як самого банку, так і всіх осіб, чиї інтереси зачіпаються таким рішенням.