Особливості самоефективності особистості юнацького віку в контексті адаптації до умов навчальної діяльності

Анотація

У статті розглядаються теоретичні та емпіричні аспекти вивчення самоефективності особистості юнацького віку в контексті адаптації до умов навчальної діяльності у закладі вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю осмислення психологічних ресурсів студентської молоді в умовах воєнного стану, хронічного стресу, вимушеної міграції, а також дистанційного і змішаного навчання, що істотно ускладнюють процес входження першокурсників у нове освітнє середовище. Мета дослідження полягає у науковому обґрунтуванні та емпіричному визначенні особливостей самоефективності особистості в юнацькому віці в контексті адаптації до умов навчальної діяльності. Методи дослідження: системний і порівняльний аналіз наукових джерел, узагальнення, констатувальний експеримент, психодіагностичні методики М. Шерера і Дж. Маддукса та Р. Шварцера, М. Єрусалема, В. Ромека, а також методи кількісного, якісного і статистичного аналізу з використанням коефіцієнта рангової кореляції Спірмена. Основні результати дослідження засвідчили, що для більшості першокурсників характерний середній рівень загальної самоефективності, а також середній рівень самоефективності у діяльності та спілкуванні. Встановлено, що комунікативна складова самоефективності розвинена краще, ніж діяльнісна, що свідчить про відносно вищу впевненість здобувачів у міжособистісній взаємодії, ніж у подоланні навчальних труднощів. Виявлено статистично значущі додатні зв'язки між загальною самоефективністю та її діяльнісною і комунікативною складовими, що підтверджує цілісність цього психологічного феномена. Водночас встановлено наявність групи здобувачів із низькими та нижчими за середні показниками самоефективності, які потребують цілеспрямованої психологічної підтримки в адаптаційний період. Наукова новизна полягає в уточненні змістових і структурних особливостей самоефективності особистості юнацького віку в умовах адаптації до навчальної діяльності та в емпіричному обґрунтуванні співвідношення її загальної, діяльнісної й комунікативної складових. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання в роботі психологічних служб закладів вищої освіти для діагностики рівня самоефективності здобувачів, виявлення особливостей їхньої адаптації та розроблення програм психологічного супроводу, спрямованих на розвиток самоефективності, саморегуляції, упевненості у власних можливостях і стійкості до навчальних труднощів.